Интервью

Всеволод Чаплін: Митрополит Онуфрій має реальні шанси очолити Російську православну церкву

Протоієрей Всеволод Чаплін - Всеволод Чаплін: Митрополит Онуфрій має реальні шанси очолити Російську православну церкву

Протоієрей Всеволод Чаплін

Процес надання автокефалії єдиній українській православній церкві вийшов на фінальну стадію. Це засвідчили екзархи Вселенського патріархату, архієпископ Даниїл Памфлійський (США) та єпископ Іларіон Едмонтонський (Канада), делеговані в Україну. «…Ми на прямій, яка іде до фінішної лінії», – зазначив архієпископ Даниїл на зустрічі з президентом Порошенком.

Призначення екзархів Вселенського патріарха в Україну спровокувало різку негативну реакцію Російської православної церкви. Вона має свою філію в Україні (УПЦ МП), і тому назвала рішення Константинополя неканонічним. У Москві переконують, що Київська митрополія – канонічна територія Російської церкви. На позачерговому зібранні священного синоду РПЦ було вирішено відмовитися від поминання Вселенського патріарха Варфоломія під час служб. Російська церква також погрожує повністю розірвати молитовне спілкування зі Вселенським патріархатом у разі надання Томосу єдиній помісній Українській церкві. Якщо це станеться, з легкої руки Російської церкви УПЦ МП може опинитися в ізоляції, її більшість парафій, як очікують у Київському патріархаті, приєднаються до нової єдиної церкви. Як поведуться ті, хто залишиться в Московському патріархаті? Законодавець вже давно озвучує намір визнати таку церкву іноземною в Україні?

Аби зрозуміти позицію представників Московського патріархату та на які дії вони готові за несприятливого для себе сценарію, «Главком» звернувся до протоієрея Всеволода Чапліна. Він тривалий час був главою Синодального відділу із взаємодії Церкви і суспільства, простою мовою, офіційним спікером РПЦ. Але три роки тому його звільнили з посади спікера через «розбіжності з патріархом Кирилом». Радикальна позиція, яку він озвучував публічно, лякала навіть верхівку Московського патріархату. Чаплін не цурався підтримувати військові дії в Україні, закликав до «священної боротьби» у Сирії. Протоієрей і досі один із небагатьох публічних спікерів дуже закритої Російської церкви. Нинішній процес надання автокефалії українській церкві Всеволод Чаплін називає захопленням церковної влади в Україні руками націоналістів, самостійну церкву  «порошенківською автокефалією» і обіцяє поглиблення розколу у православ’ї.


Всеволод Чаплін під час відвідин Києва у 2013 році

Всеволод Чаплін під час відвідин Києва у 2013 році


«Ми вважали Київ центром нашої церкви»

РПЦ багато робила для того, аби не допустити надання автокефалії українській церкві. Але всі зусилля виявилися марними. Всі ми тепер є свідками утворення нової, однієї з найбільших у світі православних церков. Саме через у РПЦ тепер відкритий конфлікт з Вселенським патріархатом. Чому попри всі свої ресурси і вплив Москва програє?

На мій погляд, конфлікт, який є, це не завжди погано. Потрібно не шукати компроміси, не приймати якусь напівправду, слід сповідувати православне вчення у всій його повноті і не протиставляти йому якісь міркування мирської користі грішми, владою тощо. Те, що відбувається сьогодні в Україні, це віддзеркалення дуже тривалого протистояння між західними елітами, які хочуть знищити, або скомпрометувати цілісне православ’я і всіх вірян, які хотіли би жити за православними правилами. Ми бачимо протистояння Фанара і істинних вірян. Фанар давно відхилився від істинної віри. Із самого початку потрібно було про це говорити, засуджувати модерністські єресі цієї організації, говорити про те, що ті, хто сповідує ці єресі позбавляються спасіння.

Попри всю цю «єресь» всього кілька тижнів тому патріарх Кирило відвідував Константинополь. Чому йому не вдалося переконати Вселенського патріарха?

Я думаю, що до моменту візиту (патріарха Кирила) Фанар уже ухвалив жорстке рішення. Особистий контакт був останнім шансом спробувати переломити ситуацію. Можливо, наш патріарх занадто повірив посмішкам і обіймам греків, що їх вони часто практикують. У цьому випадку вірити слід не посмішкам, а справам. Те, що ворожі дії з їхнього боку відбулися одразу після зустрічі в Стамбулі, не дивно. Я сам брав участь у багатьох переговорах з Фанаром і знаю, що звичайною для них є наступна ситуація: про щось з вечора домовився,  на ранок зовсім іншого чекай.

Про які «ворожі дії» ви говорите?

До моменту зустрічі патріархів достатньо багато було заяв про наміри розглянути питання української автокефалії без Російської православної церкви.


патріарх Кирило відвідував Константинополь. Чому йому не вдалося переконати Вселенського патріарха

Патріарху Кирилу не вдалося переконати Вселенського патріарха не надавати автокефалію українській церкві


Ще до візиту патріарха Кирила Константинополь штурмували його представники, зокрема впливовий українсько-російський олігарх, нардеп і неформальний куратор УПЦ МП Вадим Новинський. Після візитів до Вселенського патріархату він заявляв, що ніякого Томосу українській церкві не бачити. У Москві тепер оцінили його «ефективність»?

Деяким учасникам переговорів з Фанаром важко дорікнути наївністю. Пан Новинський, може, не так часто брав участь у таких контактах тому, ймовірно, щось не зрозумів. В його випадку, боюся, мало місце зачарування посмішками і загальними словами. Можливо, якісь загальні слова йому і сказали. Але Фанар має приголомшливу здатність говорити так, що співрозмовнику сподобаються слова, та наступного дня ці слова можна буде трактувати так, що нічого насправді сказано і не було, а співрозмовник неправильно все зрозумів. Досвідченіші люди, зокрема, наші церковні дипломати, можливо, напівсвідомо намагалися уявити справу краще, ніж є насправді, щоби не викликати негативну реакцію серед громадськості тут в Росії, а також в цілому у консервативних православних колах. Напевно, вони сподівалися, що їм вдасться заговорити консервативну суспільну думку, розмова про те, що усе – пшик, ніякого Томосу не буде, а потім ситуація якось сама розв’яжеться: в Україні будуть вибори, а там якось воно буде за відомим сценарієм «або падішах помре, або віслюк здохне». Але це дуже наївні сподівання, дуже недалекоглядна позиція. Вона зводиться до інстинкту чиновника, який дуже боїться, що його ім’я буде пов’язане з негативом, і тільки через те його звільнять.

Церковне життя – це взагалі не поле для дипломатії. Бо дипломатія завжди передбачає частку лицемірства, частку обману, приховування істинних намірів. Чим менше християнин цим усім займається, тим більше він успішний.


Читайте також


Чи дійсно Кремль дуже незадоволений патріархом Кирилом і йому готують заміну?

За моїми відчуттями, формально його становище стабільне. Контакти з президентом достатньо інтенсивні як публічні, так і не публічні. Думаю, що немає такої людини, яка могла би сказати, що Путін йому повністю довіряє. Історія це достатньо добре показує. На цей момент я не бачу якихось підстав для того, щоби ми завтра почули про різкі рішення. Але для багатьох людей, як і для деякої частини держави стає все очевидніше: дипломатичні методи і забивання баків тим, що «все під контролем» і всі негативні сценарії – це пшик.

І все ж ходять розмови, що архімандрит Тихон Шевкунов, який має значно консервативніші погляди, міг би виправити позиції РПЦ, якщо стане предстоятелем. Чи впорався б він?

Бачите, це чутки, які йдуть скоріше від вас із Києва, ніж з Москви. Якщо навіть уявити, що вибори патріарха відбудуться завтра, то навряд чи оберуть Тихона Шевкунова. Навіть якщо влада почне якусь кампанію на його підтримку, малоймовірно, що він набере більше 1/5 частини голосів. Набагато очевиднішими претендентами є керуючий справами Московської патріархії митрополит Санкт-Петербурзький і Ладозький Варсонофій і, до речі, митрополит Київський Онуфрій. У останнього дуже великий духовний авторитет. Його підтримають архієреї з України. Митрополит Варсонофій здійснює оперативне керівництво єпархіями, тому його більшість архієреїв сприймають як безпосереднього начальника, до якого вони звикли. До речі, досі керуючі справами патріархії або обиралися патріархами, або посідали другу позицію. Коли обирали патріарха Алексія, його багато хто пам’ятав як колишнього керуючого справами патріархії. Нагадаю, що на момент обрання Алексія патріархом керуючим справами патріархії був нині покійний Володимир (Сабодан), тоді він посів другу позицію. На останніх виборах на впевненому другому місці був тодішній керуючий справами митрополит Климент. Так що у владики Тихона особливих шансів немає. Це якщо вести мову про гіпотетичні вибори патріарха, якби вони відбулися завтра.


Архімандрит Тихон Шевкунов

Архімандрит Тихон Шевкунов


«Поїхати сьогодні до Москви, з точки зору українських реалій, це справжній подвиг»

Кажете, у митрополита Онуфрія високий авторитет. Чому на останньому позачерговому Синоді він був відсутнім, хоча на ньому розглядалося важливе «українське питання»? І цей факт дуже промовистий.

Не знаю точно. Офіційною причиною назвали стан здоров’я. Можливо, йому не можна літати. Може, він не настільки фізично сильний, щоби нині здійснити подорож. Якщо про людину кажуть, що вона хвора, то я схильний вірити. Можливо, просто мав місце і певний дипломатичний хід. Поїхати сьогодні до Москви, з точки зору внутрішніх українських реалій, це справжній подвиг. Можна наразитися на критику внутрішньополітичних кіл. Врешті-решт, сьогодні необов’язково кудись їхати, щоби брати участь у засіданнях фізично. Є ж відеозв’язок. Я взагалі вважаю, що потрібно якомога менше здійснювати подорожі. І в тих випадках, коли можна брати участь у засіданнях через відеозв’язок, це слід робити.

Онуфрій дійсно вийшов на зв’язок по Skype, але усі помітили не дуже приязне ставлення патріарха Кирила. У Москві побоюються, що тепер УПЦ МП вестиме подвійну гру?

Митрополит Онуфрій дуже зрозуміло сказав, що він не збирається контактувати з так званими екзархами. Наскільки я розумію, вони самі не шукають цього контакту. Митрополит Онуфрій – людина дуже цілісна, вірна своїм переконанням. Він не є оратором, не є політиком, але є людиною з переконаннями, людиною, яка вміє їх відстоювати. Я не думаю, що він вестиме подвійну гру, не думаю, що він лукавитиме і буде викручуватися. Але добре відомо, що в Українській православній церкві (МП) є певна фракція прихильників автокефалії і прихильників оновлення, модернізму. Цікаво, що ця фракція виросла не без участі московської церковної бюрократії, де також є подібного роду симпатії. Чудово пам’ятаю, як брали на роботу у відділ зовнішніх церковних зв’язків пана Говоруна (архімандрит Кирило Говорун, в миру Сергій Миколайович Говорун, — «Главком». У 2001-2007 роках працював у відділі зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату. Нині активний прихильник автокефалії  – «Главком»). Тоді у них відбулася дуже мила бесіда з тоді ще митрополитом Кирилом. Є ще представники так званого ліберального крила, які також вихідці з церковної бюрократії московської або київської, які навчалися у московських духовних школах. Ця фракція відома, вона також має певні переконання. Я не виключаю, що якщо гіпотетично буде створена якась нова автокефалія за допомогою Фанара, ця фракція туди одразу перейде. Почасти там є і ідейні люди, зокрема отець Георгій Коваленко, отець Кирило Говорун, але є і чисті кар’єристи, які вийшли із дияконів, із хранителів патріаршої резиденції Данилового монастиря.


Митрополит Київський Онуфрій

Митрополит Київський Онуфрій


Кого маєте на увазі, говорячи про кар’єристів?

Це насамперед митрополит Олександр (Драбинко), митрополит Симеон (Шостацький) (митрополит Вінницький і Барський). Обидвох пам’ятаю достатньо добре, особливо останнього як хранителя патріаршої резиденції у Москві. Він завжди активно прагнув до якоїсь владної позиції. Наскільки щирі наміри цих людей, я не знаю. Можливо, вони зараз прагнуть посісти якусь вищу позицію в новій гіпотетичній автокефалії. Очевидно, що якщо ця організація створюватиметься, то до неї є інтерес у так званого патріарха Філарета і його оточення, і є інтереси цієї групи, яку я назвав. Я не бачу легкого шляху переходу до повного єднання і загального братання, оскільки йдеться про людей, які десятиріччями дотримуються своїх, в тому числі матеріальних, кар’єрних інтересів. Напруження навколо цих інтересів може проявитися достатньо швидко. Так звані екзархи мають достатньо складне завдання. Наскільки їм удасться його виконати – велике питання.

«Храми – ніщо, якщо втрачається істинна віра»

Чи не вважаєте ви, що в останні роки ієрархи УПЦ МП самі багато в чому компрометували свою церкву: поведінкою, стилем життя, заявами? Одна лише відмова митрополита Онуфрія піднятися під час хвилини мовчання у Верховній Раді у пам’ять українських воїнів спровокувала хвилю суспільного обурення. Настоятель Києво-Печерської лаври митрополит Павло відомий своїми не дуже коректними скандалами з журналістами. Чи мало це значення для Вселенського патріархату?

Певна провина за нами є. Тільки, з моєї точки зору, вона полягає в тому, що ми не засудили достатньо рішуче богословські відступи Фанара, ми дуже сподівалися на його добру волю. Не висловлювалися конкретніше проти так званого європейського вибору, який насправді є закабаленням вірян в Україні на користь міжнародних еліт, які сприймають православні народи як небезпечні, ворожі, такі, які потрібно розділяти і послаблювати. Потрібно було, як мінімум, посадити разом за стіл переговорів Київ, Донецьк і Луганськ, потрібно було відстояти права людей, які розмовляють російською мовою… Натомість пішли шляхом обережності, головним чином тому, щоби не втратити храми і монастирі. Але будівлі – це не головне, будівлі – ніщо, якщо втрачається істинна віра, пророчий голос, якщо втрачається пасторська сміливість. Це головна проблема. Матеріальний фактор, якісь машини і келії – питання, які церква повинна була б сміливіше обговорити всередині себе.

У православній традиції єпископ має достатньо дороге облачання, яке повинно бути не гіршим, ніж у світської влади… Традиція православ’я така, що народ старається нести священику все найкраще і робити так, щоби він жив не гірше, ніж який-небудь представник світської влади. Є критика щодо цієї традиції у Московському патріархаті, але те саме є і у так званому Київському патріархаті, і у католиків тощо. Інша справа, що сам намісник Києво-Печерського монастиря міг би не підкреслювати власну владу, власне багатство, крутість. Такі маркери нібито громадської гідності були добрими на рівні села 1990-х років, коли дикий капіталізм вирвався на волю.

Ви закликаєте до безкомпромісних рішень щодо Вселенської патріархії. Але як бути УПЦ МП, яка тепер стає заручником радикальних рішень РПЦ. Москва заганяє свою українську церкву у глухий кут, вона ще більше маргіналізується.

Для церкви головне бути з Богом. А що скажуть люди – діло десяте. Можна навіть втратити усі храми і залишитися єдиною істинною церквою. Є ж приклади з історії іконоборства, історія Фераро-Флорентійської унії тощо. (Флорентійська унія – угода від 6 липня 1439 року про об’єднання католицької і православної церков. Договір був підписаний на умовах визнання Православною церквою латинської догматики і верховенства Папи Римського під час збереження православних обрядів – «Главком»). Церква не там, де позитивні дані соціологів і оплески зрежисованої громадської думки. Церква там, де Христос, де не зруйнована істина.

Можливо багато з того, що раніше було компромісом у церковному житті слід корегувати, але не треба боятися прямо казати власному віруючому народу: те, що проповідує Фанар, значною мірою є підміною віри.

Але ізоляція УПЦ МП може привезти до того, що все більше приходів переходитиме до нової єдиної великої автокефальної церкви. Чи маєте оцінки, скільки приходів втратить РПЦ в Україні?

Головне, від Бога не ізолюватися. Якщо буде створена ця гіпотетична так звана автокефалія, це для багатьох стане вибором. А вибір буде моментом істини. Якщо для священика важливіше храм, дохід, церковний дім, він боятиметься це все втратити під тиском влади і радикальних політичних сил, що ж, значить він обрав не Христа, а гроші і земну благодать.

Кількість тих, які перейдуть до так званої нової церкви залежить від того, наскільки влада буде продавлювати цей перехід до нової юрисдикції, якісь громадські сили на цьому жорстко наполягатимуть із застосуванням сили. Але я поки не вважаю, що піде більше чверті.

А Київський патріарх Філарет каже про дві третини…

Подивимося. Навряд буде більше чверті навіть, якщо чинитиметься тиск. 

Можливо, для РПЦ доцільніше було б не ухвалювати радикальних рішень, а діяти хитріше, й інкорпорувати УПЦ МП в нову структуру і так зберегти над нею вплив?

Знаєте, всі ці хитрощі ганебні. Шлях компромісів – це шлях сатани. Заради чого ці всі хитрощі, щоби зберігати храми, щоби засідати на якихось урочистих зібраннях? Якщо заради цього хтось намагається відмовитися від повноти істини, значить, це більше не християнин, а прихильник розкоші, урочистих засідань і мирського благополуччя.

«Фанар давно відхилився від істинної віри»

Тепер РПЦ всю відповідальність за масштабний розкол у православ’ї перекладає на Константинополь. Але спікери Вселенського патріархату говорять про спроби згуртувати православ’я, про примирення, про любов. А ось голоси з РПЦ заявляють про війну, віроломний напад, кривавий задум. Наприклад, і митрополит Іларіон, і ви «міцно» висловлювалися, навіть до війни закликали (в 2016 році Чаплін заявив, що краще будь-яка війна, ніж повернення Донбасу під контроль України).

Так говорили святі (послуговувалися агресивною риторикою, говорили про війну), коли стикалися з єрессю і розколом. Вони застосовували найжорсткіші вирази. Дуже рідко, коли хтось з них послуговувався дипломатичними формулюваннями. Хто тут агресивна сторона, достатньо очевидно. Не ми надіслали своїх архієреїв до Туреччини, щоби там наводити католицький порядок, не ми судимо про те, що канонічно, а що ні у якийсь Північній Греції, не ми надаємо автокефалію Американській архієпископії Константинополя, де давно деякі мріють про певну автокефалію. Тому тут достатньо очевидно, хто є ініціатором проблеми. Очевидно і те, що мова лицемірної любові, коли тобі посміхаються, тебе обіймають, а наступного дня ухвалюють жорсткі ворожі рішення, то це мова брехні.

РПЦ називає усю територію сучасної України своєю канонічною. Саме тому призначення екзархів Вселенського патріархату викликало таке обурення. Натомість у Вселенському патріархаті спростовують усі ці заяви. Там надають докази того, що Україна ніколи не була канонічною територією РПЦ. Архієпископ Тельміський Іов в інтерв’ю «Главкому» детально обґрунтував, чому Москва видає бажане за дійсне. Він наводить докази: коли РПЦ вигідно, вона просить дозволу, визнаючи канонічність Вселенського патріархату на певній території, а коли це не вигідно, то РПЦ заявляє про порушення канонів. Хіба це послідовна позиція?

Якщо і були якісь метання, то вони були неправильними. Думаю, що в основному за останні кілька століть ми вважали Київ центром нашої церкви, а не якогось нового церковного утворення. Подивіться хоча б на карту Русі. У момент хрещення Русі Київ, Новгород, багато з тих земель, які нині відносяться до Російської Федерації створюють одну спільноту. Очевидно, що можуть мати місце різні інтерпретації історії і різні інтерпретації канонічних правил, але найсильнішим аргументом є те, що Константинополь впродовж багатьох сторіч практично не оскаржував належність Київської митрополії до Російської церкви. Ще пару десятиліть тому не було ніяких заяв про те, що це канонічна територія Константинополя. Що буде завтра? Можливо, завтра Фанар проголосить себе православним Ватиканом і патріарх Варфоломій буде детальніше розкривати той титул, який він собі присвоїв, виступаючи на Синаксі (на засіданнях Синакса, які відбулися 1-4 вересня Вселенський патріарх задекларував право церкви-матері вирішувати українське православне питання, «розв’язувати конфлікти єпископів, духовенства і митрополитів інших патріархів» — «Главком»).  

В Україні давно ходять розмови про те, щоби визнати церкву Московського патріархату іноземною. Керуючий справами УПЦ МП митрополит Бориспільський і Броварський Антоній не виключає у разі такого визнання проведення акцій «мирної непокори». Чи підтримає РПЦ ці акції, і як саме?

Звичайно, люди мають право відстоювати свої храми, якщо на них будуть зазіхати. Після більшовицької революції багато людей відстоювали храми, протестували проти їхнього закриття. З 1918 року, коли люди вийшли на захист Олександро-Невської лаври до 1938-го, коли був останній оплот спротиву в Удмуртії. Надіюся, що у людей вийде відстояти свої храми, проти них не вчинятиметься насилля. У будь-якому випадку автокефалія буде неканонічною і передача храмів її прихильникам буде оскверненням цих храмів.


Протоієрей Всеволод Чаплін

Протоієрей Всеволод Чаплін


«Я не вважаю, що Афон – це якийсь унікальний центр духовності»

В одному зі своїх інтерв’ю ви чесно визнавали, що кількість приходів автокефальної церкви, в разі її створення, може перевищити кількість приходів по усій Росії. Наскільки більше?

Звичайно, може так бути. Але знову ж таки, кількість – не головне. Одна маленька група людей може бути під церквою, а мільйони людей можуть виявитися сектою, якщо втратиться істинна віра. Ми бачимо, що Фанар усе більше і більше іде шляхом втрати.

Митрополит Волоколамський Іларіон під час засідання Синоду попередив про те, що статус Константинопольського патріархату як «першого серед рівних» в православному світі може бути поставлений під сумнів. Це як? РПЦ заборонить мирянам Російської церкви причащатися на Афоні і в Греції?

Думаю, що наступним кроком РПЦ цілком може бути припинення усілякого євхаристійного спілкування, якщо антицерковна діяльність Фанара продовжиться. На Афоні багато хто критикує патріарха Варфоломія. Думаю, що контакт з цими людьми може зберегтися, в тому числі спільна молитва. Але я не вважаю, що Афон – це якийсь унікальний центр духовності. Там є багато хорошого і багато поганого, є багато здорового і багато духовно хворого. Тому захоплення Афоном з боку деяких наших політиків і бізнесменів є перебільшенням. Переконаний, що далі слід іти шляхом викриття усіх неправд і консолідації усіх сил в православному світі, які стоять на позиціях не пошкодженого православ’я. Система помісних церков, яка зараз існує і складається з 14, або 15 церков, виникла відносно нещодавно, у XIX і XX століттях. Вона не є священним писанням, вона не зафіксована в канонах. Думаю, її цілком можна перелаштувати так, щоби численні церкви і церкви, які представляють найзначиміші єпископські кафедри, чи то стародавні, чи нові, мали би адекватніший голос, адекватніший вплив, ніж вони мають зараз. Це якщо порівнювати із деякими стародавніми кафедрами, які мають славну історію, але втратили зв’язок з основною частиною православної пастви.

Михайло Глуховський, «Главком»

Новости партнера Главком

Популярные

To Top